«Дякую прадіду за перемогу»

За Вашу мужність у бою,

За Ваші рани і Ваш біль,

За наше щастя, бо живем як у раю –

Низький уклін Вам, ветерани!

   Урок мужностi гiмн. 1 2  Під таким гаслом 7 травня  2015 року в 2 - А класі Херсонської гімназії №1 Херсонської міської ради пройшла година спілкування, присвячена дітям війни. На свято були запрошені працівник юнацької бібліотеки ім. Бориса Лавреньова, батьки, гості, які поділилися своїми згадками про важкі воєнні роки, що їм довелося пережити. В Україні, мабуть, немає жодної родини, в якій війна не залишила б свій кривавий слід:

     «Моя сім'я теж не стала винятком», - зауважує класний керівник 2-А класу Олейніченко Валентина Василівна. Вона розпочала урок мужності із історії своєї родини, відкривши учням героїчну сторінку життя свого дідуся, тата, матусі.

     До свята Великої перемоги в класі пройшла акція «Дякую прадіду за перемогу». Малюки обмінювалися спогадами-повідомленнями про своїх родичів, які брали участь у Другій світовій війні. Так сім’я Порошина Владислава, шукаючи фото прадіда, у бабусиній валізі знайшла листи з фронту. Учні були вражені від побаченого і почутого. А потім відвідали ветерана війни Загороднюка Федора Івановича, Заслуженого художника України, Почесного жителя міста Херсоната привітали із 70 - річницею Перемоги над фашистськими загарбниками.

Історія однієї сім’ї

     Урок мужностi Гiмн. 1   Мій двоюрідний прадід Зотов Юрій Вікторович народився у 1928 році. Коли йому було 14 років вступив у військове училище, а вже через ріку 1943 році добровольцем пішов на фронт.

       У нас збереглися його листи де він розповідав про своє життя на фронті. Про своє поранення, та як двічі був нагороджений за відвагу.

       Останній лист його мати отримала у грудні 1943 року де він написав:

«…Мы смотрим первый «юнкерс» пикирует на газах прямо на наблюдательный пункт. Свист, вой сирен, грохот разрывов, ранен старший радист, сбило антенну. Наблюдатель заметил вражескую пехоту при поддержке танков, наступающих на нашу оборону с пехотой. С наблюдательного пункта их не было видно. Нужно немедленно передать по радио, а антенна сорвана. Не успел выйти из пике первый стервятник, как новая волна пикировщиков обрушила мины и бомбы на наши головы. Я вылез из траншеи ставить антенну. Только успел я повесить ее на дерево, как фашистская бомба разорвалась слишком близко и сбила меня волной, как яблоко ветром. Не успел я подняться, как вторая бомба поделилась со мной своим мнением и подарила на память пару осколков, хотя я в них не нуждался… Уезжаю добивать немецких оккупантов…». Він загинув захищаючи рідну землю та нашу Вітчизну.(із розповіді учня 2-А класу Порошина Владислава).

     Шановні ветерани, ми хочемо висловити Вам подяку за наше сьогодення. За те, що над нами блакитне небо, а сонце усміхається кожного ранку. Страшно навіть уявити, адже цього всього могло б не бути  якби не Ваша Перемога у тій страшній війні.

     Знаємо, що Вам дуже важко згадувати минулі, тяжкі для Вас часи,  коли сила – силенна ворогів насунула на Україну. Звідусіль лунали постріли гармат, горіли міста і села. У кожногоз нас болить серце за те, що Ви пережили.

     Низький Вам уклін, наші дорогі ветерани. Хай вас Бог береже. Щиро дякуємо Вам за все, що ви зробили заради України.

Друк